Дорогі мої дев’ятикласники!
Ось і відбувся для нас з вами особливий день — день останнього дзвоника. День який приніс із собою цілу палітру емоцій: радість, хвилювання, трішки суму і багато надій.
Я дивлюся на вас — 20 чудових, талановитих, щирих дітей, які стали для мене рідними. 11 прекрасних дівчат, що вміють мріяти й підтримувати, і 9 мужніх хлопців, у яких вже зараз видно силу і доброту серця. Ви – моя гордість і надія.
Сьогодні ви запустили у небо кульки зі своїми найзаповітнішими мріями. А разом з ними — частинку нашого спільного шкільного життя: уроки, сміх на перервах, шкільні свята, підтримку, перемоги, помилки і відкриття. Ви створили капсулу часу — маленький символ великого шляху, який ви вже пройшли. І нехай ця капсула одного дня нагадає вам, якими ви були — чистими, щирими, справжніми.
Я вірю, що кожна ваша мрія, піднявшись у небо, обов’язково знайде шлях до здійснення. Йдіть далі з відкритими серцями, не бійтеся труднощів, вірте в себе, підтримуйте одне одного.
Мої любі діти, я безмежно пишаюся вами. І хай би куди вас не занесло життя — пам’ятайте: у мене завжди є тепле слово, щира порада і частинка душі, яка належить тільки вам.

З останнім дзвоником, мої хороші. В добру путь!

З любов’ю і теплом,
Ваша Любов Іванівна ?